Приєднання  Криму до Росії в 2014 році — вихід Автономної республіки Крим зі складу України з подальшим прийняттям її до складу Російської Федерації і утворення нового суб'єкта РФ. Підставою для входження Криму до складу РФ став референдум жителів автономії, майже 97% проголосували за приєднання до Росії. Це був перший випадок утворення нового суб'єкта РФ в новітній історії Росії.
Передумови
За 23 роки Київ не збудував чіткої політики щодо автономії. 23 роки Київ піддавав Крим примусовою і грубої українізації і скільки б не говорили про «анексію Криму», почалося все зі звернення парламенту АРК, попросив у Росії захисту півострова від нових бандитських київської влади. Росія цей захист надала, незважаючи на очікувані ускладнення на міжнародній арені. Документальних свідчень того, що населення півострова асоціює себе виключно з Росією і хоче бути суб'єктом РФ — предостатньо. Втім, будь-якому, хто хоч раз бував у Криму, яка з Криму «Україна», зрозуміло і так.
Передісторія
Політична криза вибухнула на Україні в кінці листопада 2013 року, коли кабінет міністрів оголосив про призупинення євроінтеграції країни з-за кабальних умов. Масові протести, названі «евромайданом», пройшли по всій Україні і в січні вилилися в зіткнення збройних радикалів з органами правопорядку. Результатом вуличних сутичок, в ході яких опозиція неодноразово застосовувала вогнепальну зброю та «коктейлі Молотова», стали близько 100 людських жертв.
22 лютого 2014 року в країні відбулося насильницьке захоплення влади. Верховна рада, порушивши досягнуті домовленості між президентом Віктором Януковичем та лідерами опозиції, змінила конституцію, змінила керівництво парламенту і МВС і усунула від влади главу держави, який згодом був змушений покинути Україну, побоюючись за своє життя. 27 лютого український парламент затвердив склад так званого «уряду народної довіри», прем'єром став Арсеній Яценюк, а в. о. президента Олександр Турчинов.
Першим ділом новий уряд і рада ухвалила закон про звільнення Юлії Тимошенко та про скасування закону про основи державної мовної політики " від 3 липня 2012 авторства Вадима Колесніченка з «Партії Регіонів». Закон передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10%. І тут повстав Севастополь.
Надалі в. о. президента Турчинов пообіцяв, що ветує закон про мови національних меншин, але було пізно. До цього часу революційне полум'я охопило весь півострів.
Першим у Криму категорично відмовився підкорятися новому керівництву України — Севастополь. На площі Нахімова відбувся масовий мітинг, на якому були присутні близько 30 000 чоловік. Такої кількості народу на мітингу Севастополь не пам'ятає з 1990-х років.
Севастопольці усунули від влади мера міста Володимира Яцуба і обрали собі мера з Росії, місцевого підприємця Олексія Михайловича Чалого. Екс-мер визнав його владу, пояснивши, що «влада, яка призначила мене, більше немає». Було прийнято рішення не виконувати накази Києва, не визнавати нову владу і не платити Києву податки.
Слідом за Севастополем влади Криму відмовилися підкорятися новому керівництву України. На півострові були організовані загони самооборони, на військових і цивільних об'єктах були помічені озброєні люди (українські джерела стверджували, що це російські військові, російська влада це спростовували). Новий прем'єр Криму, лідер «Російської єдності» Сергій Аксьонов звернувся до Володимира Путіна з проханням про допомогу у забезпеченні миру. Незабаром після цього Рада Федерації РФ дозволив використовувати російські війська на території України. Правда, необхідності в цьому не було.
Нові влади України на цьому тлі звинувачували Росію в провокації воєнного конфлікту і спробу анексії Криму. Почалося брязкання зброєю: оголосили загальну мобілізацію, перевели війська в бойову готовність, створили «Національну гвардію». Депутат партії «Батьківщина» Геннадій Москаль в інтерв'ю по ТБ відкрив військову таємницю: на Україні нічого не їздить і нічого не літає. Це підтвердило перехід на бік кримських властей 204-ї винищувальної авіабригади ВПС України, на озброєнні якої знаходяться винищувачі Міг-29 та навчальні Л-39, що базується на аеродромі Бельбек.З 45 винищувачів і чотирьох навчальних літаків справні були тільки чотири Міг-29 та один Л-39. Передислокація кораблів ВМС України з Севастополя до Одеси не пройшла без казусів. Їх 4-х кораблів двом довелося повернутися з-за поломки.
Озброєні люди у військовій формі без розпізнавальних знаків, названі українськими ЗМІ «зеленими чоловічками», разом з загонами самооборони Криму захоплювали одну військову частину за одною, не роблячи жодного пострілу і не проливши ні краплі крові. Зрештою, всі значимі об'єкти кримської інфраструктури стали контролюватися загонами самооборони. Український контр-адмірал Денис Березовський був відстороненому від командування українськими ВМС і в цей же день прийняв присягу на вірність народу Криму.Розформований і принижений новими властями у Києві «Беркут», який брав участь у київських боях, став на захист Криму, а Крим на його.
Перед українськими військовими був вибір: або прийняти присягу кримському народу, або їм надавалась можливість безперешкодно виїхати на Україну, але вони виявилися покинутими. Жоден з керівників українського генштабу навіть не намагався зв'язатися з командирами військових частин на півострові, щоб поставити завдання. Служителі 19 тис. залишитися в українській армії погодилися лише 4.
Обстановка в Криму
На відміну від Києва, де після Майдану розстрілювали співробітників ДАІ, захоплювали банки, глумилися над співробітниками правоохоронних органів, обстановка в Криму була тиха і спокійна. Ніхто, як Саша Білий, на засідання з автоматом Калашникова не приходив. Про революційному стані Криму нагадували тільки блок пости на в'їздах в Севастополь. З Криму ніхто не втік, за винятком кримських татар, про що радісно повідомили українські ЗМІ, що 100 сімей кримських татар прийняли у Львові. До речі, коли Катерина II приєднала Крим, татари теж бігли, але тільки в Туреччину.
Подією заслуговує на увагу про неспокійну ситуацію в Криму був багатотисячний мітинг (за різними даними від 3 до 5 тис.) кримсько-татарського народу в Сімферополі з невеликою бійкою з учасниками проросійського мітингу. Учасники мітингу вимагали дострокового припинення повноважень Верховної ради Криму і проведення дострокових виборів. Крім того, голова Меджлісу Рефат Чубаров заявив, що кримські татари дають владі Сімферополя десять днів на те, щоб знести пам'ятник Володимиру Леніну на однойменній площі та всій території півострова.У разі невиконання вимог він погрожував активними заходами. Раніше голова Меджлісу заявляв, що татари готові дати відсіч намірам вивести Крим зі складу України.
Після єдиного мітингу кримські татари затихли і притому грунтовно. У містах пройшли кілька мирних мітингів. На відміну від Києва тут не палили покришки і не зводили барикади.
На всьому Південному березі Криму не було видно жодного військового. У Сімферополі, Ялті та інших містах паніку в основному створювали різноманітні форуми матусь в соціальних мережах.
Українські ЗМІ називали російських військових окупантами. Але з окупантами ніхто не воював, кров ніхто не проливав, та й щоб побачити їх треба було дуже постаратися.
Перебої з продуктами харчування, паливом, електроенергією і газом не було.
Референдум
27 лютого 2014 року парламент Автономної Республіки Крим призначив дату проведення референдуму на 25 травня 2014 — у день проведення президентських виборів на Україні. Але потім дата двічі переносилася, спочатку на 30 березня, потім на 16 березня.
Передбачуваність результатів була очевидна. За винятком кримських татар (а їх всього 12% на півострові) 96,77% проголосували за приєднання до Росії. 99% кримських татар проігнорувало референдум.
Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк висловив здивування, чому місцева влада автономії за підсумками підрахунку голосів, так званого референдуму, «продемонструвала результат у 96,77% голосів, а не в 101%».
Всі іноземні кореспонденти, які працюють у Криму, розповідали, що дев'ять з десяти жителів півострова говорили, що будуть голосувати або вже проголосували за Росію. Погодилися працювати на референдумі міжнародні спостерігачі зійшлися на тому, що голосування було чесне — абсолютна більшість тих, хто голосували, вибрали Росію. На площах Сімферополя, Ялти і особливо Севастополя вибух патріотизму: такого ентузіазму і ейфорії, з якої кримчани співали гімн російський і розмахували триколорами, не було, напевно, із часів закінчення Другої світової війни.
Приєднання Криму до Росії
Кримський референдум визнання в Євросоюзі і США не отримав, як і його підсумки. Але кримчан мало цікавить реакція західних лідерів і міжнародних організацій: 16 березня 2014 року — день, який увійшов в історію. Через 23 роки після розпаду СРСР Крим знову в складі Росії.
Референдум — це відправна точка, а не закінчення боротьби за Крим. Тепер незворотність цього рішення треба захистити на міжнародному рівні, зробити його остаточним і не підлягає перегляду. Це буде дуже важко зробити, тому що Москва виявилася практично одна. На міжнародній арені до її дій у кращому випадку нейтральне положення (Китай, Іран). Весь Західний світ проти. В перших рядах, зрозуміло, США та Східна Європа на чолі з країнами Балтії — останні в праві на визначення Криму відмовили відразу і остаточно.
Для України ж гірка і важка правда полягає в тому, що її двомільйонний регіон просто не побажав з нею більше жити. Будь-які міркування, що керівництво АРК не мав права призначати референдум, тим більше, що «за Росію голосували під дулами автоматів», це міркування від безсилої ревнощів. Випадково, дарма дісталася їй регіон визнав, що Україна безперспективна і не здатна стати іншою. За 23 роки незалежності країна все більше деградувала, випускаючи з рук наявний у неї на момент виходу з СРСР потенціал великої держави.
|
